Однак таке передчуття не завжди знаходило розуміння в людей на Заході, розповідає далі Юрій Андрухович:

”Пригадую такий випадок. Наприкінці вересня я був на літературному фестивалі в Берліні і там мав розмову з одним із працівників німецького дипломатичного відомства, який так просто заради цікавості прийшов послухати літературні твори. У приватній розмові він продемонстрував свій скептицизм стосовно того, що в Україні щось вдасться змінити. Він сказав про те, що якщо це суспільство досі не піднялося, не повстало, то воно вже й не підніметься. Я намагався пояснити йому, що українці просто неконфліктні, і тому зараз вони не піднімаються з єдиної причини. Вони чекають дня голосування, вони хочуть мирним, традиційним шляхом змінити владу. Якщо ж їм не дадуть змінити владу шляхом вкидання бюлетенів до урн, то тоді вони обов’язково піднімуться. Я оце так йому все говорив, а сам, безумовно, думав у цей момент про те, чи не виглядаю я якимось таким собі брехуном місцевого масштабу, бароном Мюнхгаузеном, який розповідає усілякі небилиці про свою країну”.

Зараз, веде далі Юрій Андрухович, він дуже щасливий від того, що не виявився брехуном у тій берлінській розмові, і йому вдалося абсолютно точно визначити ”розлиті в повітрі суспільні настрої українців”.

Письменник сам не один день провів серед багатотисячного загалу на Майдані незалежності в Києві. Які почуття охоплювали його в той час?

”Передусім відчуття щастя. В одному зі своїх текстів, написаних для німецької преси, я сформулював це так: ”...я опинився у країні моїх мрій, цього разу нікуди не виїжджаючи з батьківщини”. Тобто, відбулося таке чудо в моєму особистому житті. Я десь у сумі загалом провів близько десяти днів на Майдані в Києві. Коли повертався додому виникало таке почуття, що мені просто шкода покидати Майдан, мені шкода, щоб це закінчувалося, шкода було з ним прощатися”.

На питання, яку роль відіграли в створенні атмосфери Майдану українські митці, Андрухович відповідає так:

”Колосальну роль. Мені тим більше приємно, що музика була досить-таки виразною за якістю. Тобто, попсовики від самого початку кинулися практично всі заробляти своє чергове бабло і виступали за Януковича. А от ті, які не продаються, а не продаються передусім рокери, ті з найперших днів однозначно висловилися за Ющенка і спрацювали, на мій погляд, просто блискуче, просто геніально. Були ситуації, коли вони тримали цей високий тонус, цей драйв Майдану, виключно своєю власною енергетикою. У час, коли загроза агресії, силової атаки на Майдан і наметове містечко досягала реальних обрисів, рок-музиканти, рятуючи себе, рятували навколо сотні тисяч людей, повертали віру й повертали цей драйв Майдану...”

Атмосфера Майдану охопила не всю Україну. На її сході настрій у людей переважно пригнічений, адже на президентських виборах переміг не той кандидат, за якого вони голосували. Чи матиме це якісь наслідки для майбутнього України, питає журналіст “Німецької хвилі”.

”Наважуся сказати, що зараз взагалі Східна Україна – це досить неоднозначне поняття. Однозначніше можна говорити про два донбаські регіони, про Донецьку й Луганську області. Все інше – це нормальна Україна, її вже аж ніяк не відокремиш від решти. Я думаю, що й ті два регіони не відокремиш. – каже Андрухович. - Я думаю, усе буде гаразд. Головне, що зараз треба – це передусім етично-моральний потенціал президента: Ющенко належить до людей, які викликають симпатію, і які мають достатньо добрі здатності переконувати. По-друге, я думаю, що зняття інформаційної блокади в цих регіонах також зіграє роль, тобто багато що залежить від журналістів ... І по-третє, але не в останнє – це митці, які повинні туди їздити... Але й ми повинні запрошувати людей із сходу до себе. Я зараз нічого не відкриваю нового, бо це речі, про які не я один говорю... Просто я думаю, що все це – абсолютно правильно. Насправді це велика й захоплива робота, яка вже незабаром дасть перші свої відчутні наслідки”.

Під час помаранчевої революції Юрій Андрухович був одним з українських митців, які розповіли про події в Україні, виступивши перед Європейським парламентом у Страсбурзі. Чи вдалося йому тоді помітити зміни в ставленні європейців до України? На це Андрухович відповідає так: ”Я зауважив тоді зміни хоча б у тому, що охоронець, повз якого я йшов, він одразу ж звернув увагу на помаранчеві стрічки й продемонстрував обізнаність з ситуацією, сказавши французькою ”ah, l` Ukraine”. Насправді ж я вже десь від кількох місяців відчуваю те, наскільки все змінилося. Тобто не було такого дня не тільки впродовж усієї нашої кампанії, але й дещо раніше, щоб я не отримував бодай декілька листів електронною поштою від моїх знайомих із західних країн, в яких би не було підкреслено їхню солідарність і те, що вони з нами, і те, що вони очікують позитивного результату цих виборів. І чим далі, тим більше ставало таких листів. Останнім часом це була просто якась фантастика... Мені доводилося іноді чотири-п’ять годин на день висиджувати перед комп’ютером, щоб просто ввічливо відповісти на кожен з цих листів”.

Далі Юрій Андрухович згадав про той ”інформаційний феєрверк”, який спричинила помаранчева революція в західній пресі, передусім у німецькій пресі, але також у американській, британській, французькій... ”...я вже не кажу про наших сусідів Польщу та Словаччину, де це просто до сьогодні ця тема не сходить із перших сторінок. Я думаю, що все це спричинює безумовні зміни, але найпереконливішим є те, коли я отримую листа від журналістки з Швейцарії, що закінчується словами: ”Ми усі не просто захоплені вами, ми вам заздримо”. Якщо нам заздрять у Швейцарії, то ми вже досить багато в цьому світі змінили”.

Що стосується творчих планів і чи відобразяться події помаранчевої революції в одному з його наступних літературних творів, Андрухович сказав: ”Я думаю, що безумовно, хоча не можу й не хочу з цим квапитися. Я думаю, що загалом події на Майдані зараз спричинять цілий сплеск усіляких нових літературних текстів. Передусім хоча б тому, що всередині наметового містечка було досить багато молодих і юних, початкуючих і вже трошки більш знаних поетів, поетес і прозаїків. Я гадаю, що нам слід очікувати цілої хвилі, але я не маю жодних сумнівів, що якимось чином це виявить себе й у подальшій моїй творчості”. Як тільки в новому році з’явиться можливість звільнитися від поточних справ, завершує Андрухович, то він зможе засісти за новий роман, в якому обов’язково знайдеться місце для майданових подій. Можливо це буде навіть вирішальне місце”.

Юрій Андрухович (13.03.1960) - поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими книжками), Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині (окремими публікаціями). Серед ряду літературних нагород - Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 р.